Терапевтика / ім. проф. Бережницького М.М.

ПІДХОДИ ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ РАННЬОГО КАРІЄСУ ТИМЧАСОВИХ ЗУБІВ У ДІТЕЙ УКРАЇНИ З ПОЗИЦІЇ СУЧАСНИХ МЕДИКО-ТЕХНОЛОГІЧНИХ ДОКУМЕНТІВ

2025-10-20T15:27:33+03:00

Вступ. У галузі охорони здоров’я України важливим завдання є створення медико-технологічних документів, зокрема в стоматології. До 2023 року відсутнім був стандарт лікування раннього карієсу тимчасових зубів (раннього дитячого карієсу — РДК), що є суттєвою проблемою охорони здоров’я і в Україні, і за кордоном. Мета — проаналізувати напрямки і шляхи менеджменту РДК згідно з чинними медико-технологічними документами. Матеріал і методи. Під час виконання роботи використано бібліосемантичний метод, проаналізовано засади створення та зміст медико-технологічних документів України, що стосуються раннього карієсу дитячого віку.
Результати. Прототипом української Клінічної настанови стосовно лікування карієсу тимчасових зубів обрано документ Всесвітньої організації охорони здоров’я, присвячений менеджменту раннього дитячого карієсу. Обраний прототип було доповнено додатковими джерелами Американської і Європейської академій дитячої стоматології з високим рівнем доказовості. Розроблені Настанова, заснована на доказах, і Стандарт медичної допомоги охоплюють широкий спектр питань, зокрема: профілактичні заходи, перелік методів неінвазивного, мінімально інвазивного і традиційного оперативного лікування даного захворювання, а також визначення кола осіб і медичних фахівців, які можуть застосовувати ці рекомендації на практиці. Висновки. Нові нормативні документи — Клінічна настанова, заснована на доказах, «Карієс тимчасових зубів» і Стандарт медичної допомоги «Карієс тимчасових зубів» — надають практичному лікарю необхідну нормативну базу для здійснення лікувально-профілактичних заходів щодо раннього дитячого карієсу відповідно до наявного рівня ризику його розвитку, але не виключають необхідності створення інших нормативних документів, що регламентують стоматологічну профілактику в осіб різного віку, зокрема в розширенні в подальшому кола спеціалістів, дотичних до профілактичних заходів стосовно раннього дитячого карієсу.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РЕСТАВРАЦІЇ ЕНДОДОНТИЧНО ЛІКОВАНИХ ЗУБІВ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2025-10-20T15:27:34+03:00

Вступ. Ендодонтично ліковані зуби часто мають ослаблену структуру через втрату тканин, що підвищує ризик фрактур. Сучасні методи реставрації спрямовані на відновлення функції та попередження переломів зубів. Мета. Аналіз сучасних тенденцій у реставрації ендодонтично лікованих зубів із фокусом на ферул-ефект, адгезивні системи та використання штифтів. Матеріал і методи. Огляд базується на 13 наукових джерелах із PubMed, ResearchGate та інших баз за 2002-2023 роки, де містяться дослідження про реставрації ендодонтично лікованих зубів. Джерела стосуються різних аспектів реставрації ендодонтично лікованих зубів, включаючи ферул-ефект, адгезивні системи, штифти, ізоляцію тощо. Критеріями відбору були наявність клінічних або лабораторних даних, що підтверджують ефективність методів реставрації. Аналіз проводився шляхом систематизації та узагальнення результатів досліджень. Результати. Покриття коронками знижує ризик переломів у 6 разів. Ферул висотою 1,5-2 мм підвищує стійкість. Штифти можуть викликати напруження. Адгезивні системи деградують через гідрофільність. Правильний вибір відновлення зуба після ендодонтичного лікування може значно покращити прогноз.
Висновки. Незважаючи на широке застосування різних видів штифтових конструкцій у стоматологічній практиці, клінічні принципи й технології виготовлення продовжують залишатися дискусійними. Найсуперечливішими залишаються питання, пов'язані з підготовкою кореневої частини зуба, вибором оптимальної конструкції вкладки, матеріалу для її виготовлення. Ускладнення після реставрації композитними матеріалами часто зумовлені помилками, яких припускаються лікарі-стоматологи на етапі вибору методу лікування, під час проведення відновлення, а також унаслідок недотримання пацієнтами рекомендацій лікаря. Успішна реставрація вимагає ферула висотою 1,5-2 мм, якісної ізоляції кофердамом і ретельного вибору адгезивних систем, стійких до деградації. Перспективи подальших досліджень включають розробку вдосконалених методик відновлення ендодонтично лікованих зубів.

ВПЛИВ АНТИМІКРОБНОГО ПЕПТИДНОГО ПРЕПАРАТУ НА МІКРОБІОМ ПАРОДОНТАЛЬНИХ КИШЕНЬ ХВОРИХ НА ГЕНЕРАЛІЗОВАНИЙ ПАРОДОНТИТ

2025-10-20T15:27:36+03:00

Традиційні методи лікування генералізованого пародонтиту не завжди забезпечують достатню ефективність. Альтернативним підходом можуть бути антимікробні пептиди (АМП), більшість з яких виявляють бактерицидну та протизапальну активність, а також здатні блокувати запальний вплив бактеріальних токсинів. Відомою біологічно активною добавкою (БАД) є Арекур, діючою основою якої є ліофілізат, що містить два антимікробні пептиди. Препарат виявляє протизапальну, антибактеріальну, регенеративну та протипухлинну активність.
Мета дослідження — оцінити можливість біологічно активної добавки з АМП Арекур в доураженні бактерій-пародонтопатогенів у хворих на генералізований пародонтит після традиційного лікування. Матеріал і методи. Діагностику та лікування проведено 66 пацієнтам. До 1-ї групи увійшли 22 хворих із діагнозом «генералізований пародонтит ІІ ступеня, хронічний перебіг», яким проводили традиційне місцеве лікування. Пацієнтам 2-ї групи (24 особи з аналогічним діагнозом) призначали таке саме місцеве лікування, після завершення якого додатково застосовували біологічно активну добавку Арекур. Третя група (порівняння) включала 20 умовно здорових осіб. Препарат Арекур призначали після завершення курсу місцевої терапії в дозі 1 капсула двічі на добу протягом 30 днів. Результати та обговорення. Із 198 ізолятів клінічного матеріалу в 178 (89,9%) випадках спостерігалося зростання мікроорганізмів. Було проведено кількісний мікробіологічний моніторинг щодо семи основних пародонтопатогенних бактерій: Aggregatibacter actinomycetemcomitans, Fusobacterium nucleatum, Prevotella intermedia, Porphyromonas endodontalis, Porphyromonas gingivalis, Tannerella forsythia та Treponema denticola. Мікробіом пацієнтів до лікування характеризувався достовірно вищим рівнем колонієутворюючих одиниць (КУО) порівняно з умовно здоровими добровольцями. Традиційна терапія сприяла достовірному зниженню КУО зазначених бактерій, проте ці показники залишалися вищими за рівні контрольної групи. Натомість додаткове призначення Арекуру забезпечувало зменшення КУО всіх семи пародонтопатогенів до рівня, характерного для умовно здорових осіб. Висновок. Використання Арекуру в доураженні репрезентативних бактерій-пародонтопатогенів у хворих на генералізований пародонтит після традиційного лікування забезпечує значну нормалізацію мікробіому пародонтальних кишень.

ДОСЛІДЖЕННЯ АКТИВАЦІЇ ІНСУЛІНОВОГО СИГНАЛІНГУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2-ГО ТИПУ

2025-10-20T15:27:38+03:00

Численні дослідження доводять вплив діабет-асоційованих чинників на розвиток злоякісних захворювань у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2). Ведеться активний пошук біохімічних маркерів онкогенезу з метою ранньої діагностики та профілактики раку. Як потенційні маркери онкогенезу у хворих на ЦД2 вивчається активність компонентів сигнального шляху PI3K/Akt/mTOR. Мета роботи. Визначити активність кінцевої ланки сигнального каскаду PI3K/Akt/mTORC1/p70s6k у хворих на ЦД2 та оцінити вплив метаболічних чинників на її активацію. Матеріали та методи. Обстежено 44 особи: І група — здорові (n=16), ІІ група — пацієнти із ЦД2 (n=28). Досліджено антропометричні показники пацієнтів (зріст, вага) та лабораторні показники: глікемія натще, глікозильований гемоглобін (HbA1c), інсулін,
інсуліноподібний фактор росту 1 (IGF-1), а також рівень фосфорильованої кінази p70s6k (phospho-p70s6k) у мононуклеарах периферичної крові. Математичним методом визначено індекс маси тіла та індекс НОМА-IR. Вивчено кореляційні зав’язки між досліджуваними показниками. Результати. У пацієнтів із ЦД2 виявлено обґрунтовано вищі рівні глікемії, HbA1c, а також рівні інсуліну, IGF-1 та індексу НОМА-IR порівняно з І групою обстежених (p<0,05). У мононуклеарах периферичної крові пацієнтів із ЦД2 виявлено достовірно більший
вміст phospho-p70s6k (p<0,05), що вказує на гіперактивацію PI3K/Akt/mTOR-шляху. У хворих на ЦД2 ІІ групи виявлено прямий кореляційний зв’язок вмісту інсуліну з ІМТ (r=0,560; р<0,05), індексом НОМА-IR (r=0,754; р<0,05) і рівнем IGF-1 (r=0,462; р<0,05), а також позитивні кореляційні зв’язки вмісту рhospho-p70s6k із рівнями інсуліну (r=0,520; р<0,05) та HbA1c (r=0,370; р<0,05). Висновки. У пацієнтів із ЦД 2-го типу виявлено збільшення вмісту позаклітинних активаторів інсулінового сигналінгу: інсуліну та IGF-1. Підвищений вміст фосфорильованої
протеїнкінази p70s6k (Thr389) доводить потенційну роль гіперактивації сигнального шляху PI3K/Akt/mTOR у процесах онкогенезу у хворих на ЦД 2-го типу. Виявлена у хворих на ЦД 2-го типу пряма кореляція вмісту phospho-p70s6k (Thr389) із рівнем інсуліну та HbA1c доводить роль гіперінсулінемії й гіперглікемії в активації PI3K/Akt/mTOR.

СИНДРОМ МАРФАНА (КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК)

2025-10-20T15:27:40+03:00

Стаття містить аналіз клінічного випадку пацієнта із синдромом Марфана. Особливістю клінічного випадку є першочергове ураження не аортального, а мітрального клапана — наявністю пролапса мітрального клапана з частковим відривом хорд та лівобічною атріомегалією. Наявні і інші стигми синдрому Марфана. Пацієнту було проведено протезування мітрального клапана з транслокацією та пластикою лівого
передсердя. Протягом 14 років пацієнт почувався відносно задовільно. Нинішнє погіршення стану зумовлене прогресуванням серцевої недостатності на тлі миготливої аритмії. Компенсації стану досягнуто завдяки проведенню медикаментозної терапії.

МУКОЕПІДЕРМОЇДНА КАРЦИНОМА ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ КРІЗЬ ПРИЗМУ КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ

2025-10-20T15:27:41+03:00

Первинна мукоепідермоїдна карцинома, що походить зі щитоподібної залози, є вкрай рідкісною патологією, на її частку припадає менше ніж 0,5% усіх пухлин щитоподібної залози; водночас вона частіше трапляється в жінок. Діагностика мукоепідермоїдної карциноми щитоподібної залози на доопераційному етапі є вкрай складною. У цьому клінічному випадку описано 37-річну пацієнтку, у якої під час УЗД щитоподібної залози було виявлено 2 утворення в правій частці (діаметром 19 мм та 38 мм) та три утворення в лівій частці діаметром по 4 мм. Усі виявлені утворення були класифіковані як EU-TIRADS 3 категорія. При цитологічному дослідженні пунктатів щитоподібної залози було запідозрено злоякісний процес (Bethesda 5), у зв’язку з чим, відповідно до клінічних рекомендацій, пацієнтці було проведено тиреоїдектомію. А за результатами гістологічного та імуногістохімічного дослідження було діагностовано мукоепідермоїдну карциному щитоподібної залози на тлі хронічного лімфоцитарного тиреоїдиту. Наш клінічний випадок показав, що ретельне гістологічне та імуногістохімічне дослідження кваліфікованим патологоанатомом, обізнаність лікарів про рідкісні карциноми щитоподібної залози дозволять встановити правильний діагноз і призначити адекватне лікування пацієнту.

ГІПОФІЗАРНО-ЯЄЧНИКОВА ДИСФУНКЦІЯ В ЖІНОК З АВТОІМУННИМ УРАЖЕННЯМ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

2025-10-20T15:27:43+03:00

Останніми роками в Україні та інших країнах світу спостерігається підвищення частоти тиреопатій автоімунного генезу.
Мета роботи — визначити рівні статевих та гонадотропних гормонів у пацієнток з автоімунним тиреоїдитом і встановити зв’язки між функціональним станом щитоподібної залози та гіпофізарно-яєчниковою системою. Матеріал і методи. Нами було обстежено 89 пацієнток віком 18-42 років з автоімунним тиреоїдитом та 30 жінок контрольної групи. Усім обстежуваним визначали рівні тиреотропного гормону, тироксину вільного, трийодтироніну вільного, рівень антитіл до тиреопероксидази та тиреоглобуліну, рівні гонадотропних гормонів гіпофіза — фолікулостимулюючого, лютеїнізуючого, пролактину, а також стероїдних гормонів яєчників — естрадіолу, прогестерону, вільного тестостерону й антимюллерового гормону. Результати та обговорення. Аналіз показників гормонального гомеостазу в жінок репродуктивного віку з автоімунним тиреоїдитом засвідчив зниження рівня естрадіолу та прогестерону при гіпофункції щитоподібної залози. Найнижчі середні значення естрадіолу, прогестерону зафіксовано в групі пацієнток із гіпотиреозом та автоімунним тиреоїдитом. Аналіз рівнів фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів показав їх підвищення в жінок з автоімунним тиреоїдитом порівняно з пацієнтами контрольної групи. Зростання рівнів ФСГ і ЛГ супроводжувалося збільшенням ТТГ, АТПО та АТТГ. Виявлено прямий сильний кореляційний зв’язок між АТПО та ТТГ (r=0,74; p<0,05), АТТГ і ТТГ (r=0,71; p<0,05); зворотний сильний кореляційний зв’язок було виявлено між рівнем АМГ та віком пацієнток (r=-0,75; p<0,05). Виявлено зворотний кореляційний зв’язок середньої сили між рівнем АМГ і АТПО (r=-0,38; p<0,05), АМГ та АТТГ (r=-0,32; p<0,05), АМГ і ТТГ (r=-0,40; p<0,05); зворотний кореляційний зв’язок середньої сили — між рівнем ТТГ та естрадіолу (r=-0,49; p<0,05); зворотний слабкий кореляційний зв’язок — між рівнем ТТГ і прогестерону (r=-0,22; p<0,05); прямий кореляційний зв’язок середньої сили — між ТТГ та пролактином (r=0,41; p<0,05). Висновки. Результати проведеного дослідження демонструють, що автоімунний тиреоїдит є значущим чинником розвитку гіпоестрогенемії, яка може призводити до репродуктивних порушень. У жінок молодого віку це асоціюється з ризиком безпліддя, тоді як у старшому репродуктивному віці — із раннім розвитком клімактеричного синдрому. У зв’язку із цим особливої актуальності набуває своєчасна діагностика, а також проведення лікувально-профілактичних заходів у жінок репродуктивного віку з автоімунним тиреоїдитом.

МАРКЕРИ МЕТАБОЛІЧНИХ ПОРУШЕНЬ ЗАЛЕЖНО ВІД ФЕНОТИПУ ОЖИРІННЯ

2025-10-20T15:27:45+03:00

Вступ. М етаболічний синдром розглядається як одна з провідних медико-соціальних проблем сучасної охорони здоров’я, яка є викликом у XXI столітті. Поглиблене вивчення метаболічного профілю осіб з ожирінням дає змогу краще розуміти патофізіологію обмінних захворювань, вчасно виявляти групи підвищеного ризику та сприяти вдосконаленню профілактичних і лікувальних стратегій. Мета. На основі вивчення закономірностей змін маркерів метаболічних порушень залежно від фенотипу ожиріння розробити нові підходи до прогнозу та шляхи профілактики розвитку захворювань. Матеріали та методи. На базі Вінницького обласного клінічного ендокринологічного центру було обстежено 88 осіб (чоловіків — 25, жінок — 63). Середній вік обстеженої групи становив 37,42±11,77 року. В усіх пацієнтів було зібрано анамнез, проведено об’єктивне обстеження та лабораторне визначення показників вуглеводного й ліпідного обмінів, а також рівнів адипоцитокінів і провідних маркерів метаболічних порушень — співвідношення тригліцеридів до глюкози, лептину до тригліцеридів, лептину до ІМТ та лептину до адипонектину. На підставі отриманих результатів було створено базу даних у програмному пакеті Statistica 7. Результати. Усі пацієнти були розподілені на 4 клінічні групи відповідно до чотирьох фенотипів ожиріння (групи ФI, ФII, ФIII і ФIV). З метою визначення наявної інсулінорезистентності використовували співвідношення тригліцеридів до глюкози. Тригліцерид-глюкозний індекс перевищував референтні норми в пацієнтів усіх фенотипів ожиріння, що підтверджувало наявну інсулінорезистентність в обстежених пацієнтів. Рівень лептину при усіх фенотипах ожиріння був вищим за референтні значення (3,7-11,1 нг/мл). Рівень дипонектину
стрімко знижувався з прогресуванням вісцерального ожиріння, запускаючи розвиток запальної реакції — лептинорезистентності. Для підтвердження лептинорезистентності в пацієнтів визначали співвідношення адипонектину до лептину, лептину до ІМТ та лептину до тригліцеридів. Аналізуючи отримані результати співвідношення адипонектину до лептину, було встановлено, що з прогресуванням маси тіла співвідношення адипонектину до лептину достовірно знижувалося. Зниження співвідношення адипонектину до лептину підтверджує наявність системного запалення і ризик розвитку серцево-судинної патології в пацієнтів зі збільшенням маси тіла. Коефіцієнт лептин/тригліцериди був найвищим у пацієнтів групи ФІІІ — 12,6±1,22 та достовірно відрізнявся від показників груп ФІ, ФІІ, ФІV і групи контролю (р≤0,05). Висновки. У пацієнтів з ожирінням за відсутності метаболічних порушень є необхідність визначати співвідношення лептину до тригліцеридів, адипонектину до лептину, а також тригліцеридів до глюкози з метою раннього виявлення груп ризику та початку профілактичних заходів.

РОЗЛАДИ СНУ ЯК ФАКТОР РИЗИКУ ТРИВОЖНОСТІ ТА ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ В СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

2025-10-20T15:27:46+03:00

Вступ. У статті представлено результати власних досліджень щодо вивчення питання впливу розладів сну на прояви тривожності в студентів медичного університету. Обстеження охоплювало студентів 1-го, 4-го та 6-го курсів. Особливу увагу було приділено аналізу впливу постійних повітряних тривог і загроз безпеці, характерних для умов воєнного стану в Україні. Матеріали та методи. Було проведено анкетування студентів 1-го, 4-го та 6-го курсів медичного університету (n=300) із використанням
Пітсбурзького індексу якості сну (PSQI) та шкали тривожності Гамільтона (HAM-A). Результати. Найвищий рівень розладів сну виявлено серед студентів 4-го курсу — 76%. Серед студентів 6-го курсу цей показник становив 69%, а найнижчий рівень зафіксовано в студентів 1-го курсу — 54%. Відповідно, вищий рівень тривожності частіше спостерігався в студентів старших курсів порівняно з першокурсниками. Це можна пояснити наявністю значного академічного навантаження в студентів першої групи, пов’язаного з початком вивчення клінічних дисциплін, а також адаптаційним виснаженням після завершення базової частини навчання. Студенти починають активно працювати в лікарнях, мають безпосередній контакт із хворими, спостерігають за хронічними та термінальними випадками, що емоційно виснажує. Опитані з другої групи переживають за професійну атестацію та кар’єрну невизначеність. Студенти шостого курсу вже беруть активну участь у лікувальному процесі, іноді замінюючи молодший медичний персонал, що пов’язано з високим рівнем відповідальності. Першокурсники, у свою чергу, ще не до кінця усвідомили своєї майбутньої відповідальності. Крім того, багато з них отримують сильну підтримку з боку сім’ї та менторську допомогу в університеті, а також часто не мають самостійного побуту, що сприяє зниженню
рівня загального стресу. Водночас 82% опитаних відзначили значне погіршення якості сну внаслідок нічних повітряних тривог. Нічні пробудження, перебування в укриттях — усе це призводить до зниження тривалості та якості сну й створює ефект «фрагментованого сну», що тісно пов’язаний із тривожними розладами. Відчуття небезпеки, постійний страх за своє життя та життя близьких підвищує рівень загальної тривожності. Соціальна невизначеність також має свій вплив. Війна диктує економічну ситуацію, майбутні перспективи, доступність медичної освіти та професійного розвитку. Встановлено статистично значущий зв’язок між поганою якістю сну та підвищеним рівнем тривожності (p<0,01). Висновок. Психоемоційний стан студентів є важливим фактором, який безпосередньо впливає на їхню здатність справлятися зі стресом, ефективно навчатися та в подальшому виконувати професійні обов’язки. Забезпечення належних умов для відпочинку та впровадження заходів щодо поліпшення якості сну можуть стати важливими інструментами підтримки психологічного здоров’я студентів.

ОСОБЛИВОСТІ ІМУННОЇ ВІДПОВІДІ ОРГАНІЗМУ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2-ГО ТИПУ ЗАЛЕЖНО ВІД КОМОРБІДНОЇ ПАТОЛОГІЇ

2025-11-23T15:04:23+02:00

Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) суттєво підвищує ризик серцево-судинних захворювань (зокрема, серцевої недостатності) та створює значний фінансовий тягар для суспільства. Водночас імунні механізми, що лежать в основі коморбідного перебігу ЦД2 і серцевої недостатності (СН), залишаються недостатньо вивченими. Матеріали та методи. Дослідження проводилося із залученням 147 пацієнтів із ЦД2, які були розподілені на дві групи: 120 пацієнтів із коморбідністю ЦД2 + СН та 27 пацієнтів із ЦД2. Імунна реакція організму визначалася із використанням маркерів запалення, ремоделювання міокарда (галектин-3, sST2, CRP) та індексів запалення (NLR, PLR, SII, SIRI). Ендотеліальна функція визначалася методом FMD. Результати. У групі пацієнтів із ЦД2 та СН (n=120) не виявлено статистично значущої
різниці за віком (59,50 [54,00; 66,00] проти 57,00 [51,00;64,00] року, p=0,173) і гендерним розподілом (p=0,746) порівняно з групою хворих лише на ЦД2 (n=27). Водночас у коморбідних хворих відзначалися вищий ІМТ (28,19 [25,75; 31,31] кг/м² проти 26,65 [23,49; 28,30] кг/м²; p=0,013) і тенденція до підвищення САТ та ДАТ, а також істотне зростання маркерів ремоделювання міокарда (галектин-3, sST2) і запалення (CRP). Індекси запалення — NLR, PLR, SII і SIRI — також були достовірно вищими в групі із ЦД2 + СН. Окрім того, пацієнти із поєднаною патологією мали більш виражену ендотеліальну дисфункцію (FMD=8,08 [6,67;10,02]%) порівняно з хворими, які мали лише ЦД2 (10,66 [9,02;12,12]%; p<0,001). Висновки. Супутня серцева недостатність у хворих на ЦД2 асоціюється з посиленням системного запалення (вищі показники NLR, PLR, SII, SIRI, sST2, галектину-3 та CRP) й поглибленням ендотеліальної дисфункції.

ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛЬНОГО СТАНУ ПАЦІЄНТІВ З ІХС І СУПУТНЬОЮ АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ І ПЕРЕБІГ ЗАХВОРЮВАННЯ

2025-10-20T15:27:50+03:00

Вступ. Ішемічна хвороба серця (ІХС) є найбільш поширеним захворюванням століття, яке домінує в структурі захворюваності та є основною причиною смертності. Серед усіх причин смертності від хвороб системи кровообігу (ХСК) на IXC припадає 68,1%, причому більш ніж у двох третіх випадків смерть виникає раптово. У структурі поширеності та захворюваності ХСК в Україні ІХС становить відповідно 34,4 та 27,5%. Тісний зв'язок між серцево-судинними захворюваннями та розладами психічного здоров'я є негативним прогностичним фактором для обох станів. Психічне здоров’я чинить суттєвий вплив на функціонування СС-системи та загальне благополуччя осіб із хронічною ІХС. Для пацієнтів із хронічною ІХС є доцільним скринінг психічного здоров’я, що власне стало предметом дослідження нашої наукової роботи. Існують труднощі з визначенням єдиного загальноприйнятого фізіологічного показника стресу
через індивідуальні відмінності в сприйнятті та фізіологічних реакціях. Проте існує очевидний зв'язок між патофізіологічним механізмом розвитку психічного стресу і клінічно проявлених серцево-судинних захворювань. Мета. Вивчити особливості перебігу ІХС із супутньою артеріальною гіпертензією або
без неї в пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, залежно від наявності супутніх ознак депресії або тривожності. Матеріал і методи. Обстежено 50 пацієнтів із діагнозами: ІХС: стабільна стенокардія навантаження, II-III функціональний клас (ФК), хронічна серцева недостатність (ХСН) І-ІІа, ФК ІІ-ІІІ, та супутньою АГ II-ІІІ стадії, 2-3-го ступеня. Хворі були розділені на 2 групи залежно від раніше проведеної реваскуляризації коронарних артерій унаслідок перенесеного інфаркту міокарда: 37 пацієнтів, яким виконано стентування, та 13 хворих без стентів відповідно. Під час дослідження проводили порівняння базових клінічних проявів основного захворювання відповідно до індивідуальної якості життя. Ментальний стан хворого оцінювали за двома критеріями: важкість депресії —за допомогою анкети здоров’я пацієнта PHQ-9; рівень тривожності — за допомогою анкети GAD-7. Результати. Кількість стентованих пацієнтів із високим рівнем тривожності/депресії зі стабільною ІХС та супутньою АГ (74%) переважає над кількістю пацієнтів без стентів зі стабільною ІХС і супутньою АГ (26%). За результатами ТШХ у хворих на СІХС встановлено, що хворі з легкими або відсутніми симптомами тривожності подолали більші відстані, ніж пацієнти з помірними чи важкими ознаками тривожності/депресії. Встановлено, що середня якість життя (за даними опитувальників MacNEW та SAQ) була достовірно нижчою в пацієнтів із помірними чи тяжкими ознаками тривожності та депресії порівняно з тими, у кого ці симптоми були відсутні або виражені слабо. Висновки. У хворих зі стабільною ІХС та супутньою АГ, яким не проводили коронарних втручань, рівень депресії й тривожності був нижчим порівняно з пацієнтами, яким виконували стентування інфаркт-залежних коронарних артерій. На нашу думку, цей факт частково може бути пов’язаний із недостатнім рівнем обізнаності пацієнтів щодо особливостей процедури стентування. Наявність чужорідного тіла (стента) в організмі сприймається пацієнтами як потенційно загрозливий чинник, що сприяє підвищенню рівнів тривожності та депресії, навіть попри загалом високу ефективність лікування. Отримані дані також підтверджують патофізіологічний зв’язок між розвитком ішемічної хвороби серця, прогресуванням артеріальної гіпертензії та впливом психоемоційних факторів, зокрема тривожності й стресу.

ПРИКАРПАТСЬКА НАУКОВА ШКОЛА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС ПЕРЕДУМОВ СТАНОВЛЕННЯ ТА СПАДКОЄМНОСТІ (до 80-річчя ІФНМУ)

2025-10-20T15:27:52+03:00

Медична справа є однією із критично обов’язкових складових нашого буття. Питання становлення наукових медичних шкіл є архіважливим у діяльності галузі охорони здоров’я. З нагоди 80-річного ювілею Івано-Франківського національного медичного університету (ІФНМУ) у статті розглянуто історичний дискурс передумов становлення та спадкоємності Прикарпатської наукової школи внутрішньої медицини. Із позиції історичної ретроспективи показано спадкоємність у діяльності Прикарпатської наукової школи внутрішньої медицини традицій визначного українського наукового клінічного осередку Київської школи терапевтів.

ТВОРЧІ ЗВ’ЯЗКИ КАФЕДРИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ № 2 ПОЛТАВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ З ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИМ НАЦІОНАЛЬНИМ МЕДИЧНИМ УНІВЕРСИТЕТОМ (ДО 50-РІЧЧЯ КАФЕДРИ ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ № 2 ПДМУ ТА 80-РІЧЧЯ ІФНМУ)

2025-10-20T15:27:54+03:00

Існують постійні міцні творчі зв’язки між кафедрою внутрішньої медицини № 2 Полтавського державного медичного університету (ПДМУ) з Івано-Франківським національним медичним університетом (ІФНМУ). Ці зв’язки з кожним роком поглиблюються і розширюються. Мета роботи — проаналізувати творчі зв’язки кафедри внутрішньої медицини № 2 ПДМУ з Івано-Франківським національним медичним університетом напередодні 50-річчя кафедри внутрішньої медицини № 2 ПДМУ та 80-річчя ІФНМУ. Результати. Проведений аналіз творчих зв’язків між кафедрою внутрішньої медицини № 2 ПДМУ та ІФНМУ засвідчив важливу роль і практичну підтримку ІФНМУ, особливо в період формування й становлення кафедри внутрішньої медицини № 2 ПДМУ. У подальшому протягом 50 років функціонування кафедри внутрішньої медицини № 2 ПДМУ творчі зв’язки розвивалися і міцнішали. У нинішній час сформувалися постійні міжкафедральні взаємозв’язки, постійні ділові робочі контакти між керівниками кафедр та студентськими науковими групами. Відбувається постійна інтеграція міжкафедральних зв’язків, що позитивно відзначається як на підвищенні професійної кваліфікації викладачів, так і на покращенні якості знань здобувачів вищої освіти. Висновки. Проведений аналіз творчих зв’язків між кафедрою внутрішньої медицини № 2 ПДМУ та Івано-Франківським національним медичним університетом засвідчив важливе значення ІФНМУ у формуванні науково-педагогічних кадрів ПДМУ, особливо в перші роки створення останнього. Останніми роками значно зросла міжкафедральна інтеграція, міжособистісні зв’язки між керівниками структурних підрозділів, що позитивно відзначається на підвищенні педагогічного рівня викладачів та покращенні якості знань майбутніх лікарів.

ЗІ СЛАВНИМ ЮВІЛЕЄМ, ШАНОВНИЙ ПАНЕ ШЕФ-РЕДАКТОРЕ!

2025-09-26T14:37:34+03:00

Дружний колектив редакції часопису «ТЕРАПЕВТИКА / імені професора Бережницького М.М.» має особливу приємність привітати
із славним ювілеєм Олександра Павловича Власа — фундатора флагмана українського медичного книговидання ТОВ Видавничий дім
«Медкнига».