Терапевтика / ім. проф. Бережницького М.М.

СКЕЛЕТНЕ РОЗШИРЕННЯ ВЕРХНЬОЇ ЩЕЛЕПИ У ДОРОСЛИХ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ

A.M. Kyrylyuk — 2026-04-22

У статті наведено літературні дані стосовно скелетного розширення верхньої
щелепи в дорослих. Розглянуто історичний розвиток цього методу, підходи до орто-
донтичного лікування, методи корекції та віддалені результати.
Мета. Проаналізувати методи скелетного розширення верхньої щелепи в дорослих, їх
ефективність, визначити аспекти, які потребують подальшого вирішення.
Методи дослідження: аналітичний, порівняльний, семантичний, метод систематизації
наукових знань.
Результати дослідження. У дорослих розширення верхньої щелепи може виявитися
складним через надмірну резорбцію щічного кореня та рецесію ясен. Для подолання цих
труднощів було запроваджено хірургічне швидке розширення верхньої щелепи SARME.
Важливими факторами під час швидкого розширення верхньої щелепи є швидкість
розширення, тип апарату, вік і стать пацієнта, ступінь розбіжності між трансверзаль-
ними розмірами верхньої та нижньої щелеп, ступінь перехресного прикусу та рівень
ангуляції молярів, фізична доступність простору для розширення, наявність супутніх
захворювань та метаболічних розладів, стан пародонту та слизової ясен.
Виявлено, що за типами скелетні розширювачі поділяються на ті, що фіксуються
на піднебінному склепінні (транспалатинальні дистрактори), а також на прилади зі
скелетною опорою. Швидке скелетне розширення представлено в літературі з різ-
ними конструкціями щодо кількості та довжини міні-гвинтів, кількості опорних зубів
та розташування апарату на піднебінні. Однак усі вони характеризувалися клінічно
порівняною ефективністю щодо зубокоміркових, скелетних та назальних ефектів.
Доведено, що застосування швидкого розширенні верхньої щелепи є можливим у
будь-якому віці, а розбіжності між показниками підліткового, молодого та зрілого
віку є нерелевантними.
Висновки. Метод швидкого скелетного розширення в дорослій ортодотії є доволі
ефективним і вважається методом вибору при ситуаціях трансверзального дефіциту
верхньої щелепи. У дослідженнях доведено порівняну ефективність різних методів
швидкого розширення верхньої щелепи, проте все ж актуальним питанням залиша-
ється оцінка віддалених результатів, прогнозу успішності лікування, зміни просвіту
дихальних шляхів і впливу на структури лицевого скелета, та змін, які виникають у
м’яких тканинах після використання MARPE.

Показники лейкоцитарного складу крові, індексу запалення внл та субпопуляційного стану лімфоцитів крові у хворих з вперше виявленним цукровим діабетом 2 типу з різним індексом маси тіла в постковідний період

MD Tronko — 2026-04-22

Вступ. Наразі відбувається глобальне драматичне збільшення захворюваності
на ЦД, яке є однією з найпоширеніших нозологій в усьому світі та набуло характеру
неінфекційної пандемії. Встановлено, що щорічне зростання цього захворювання
відбувається у геометричній прогресії. Так, за останні 25 років кількість хворих
на діабет у світі збільшилася більш ніж у 4 рази і становить нині 589 млн, віком
20-79 років, згідно з даними Міжнародної федерації діабету.
За прогнозами експертів, ця кількість зросте до 643 млн до 2030 року і до 783 млн до
2045 року. Приблизно 90 % всіх пацієнтів, які страждають на це захворювання складають
хворі на ЦД2. Аналогічне прогресивне зростання захворюваності на ЦД спостерігають
і в Україні. Пандемія коронавірусної хвороби глобально вплинула на здоров’я людей
в усьому світі, в тому числі і на ендокринну систему, спричиняючи значний руйнівний
вплив через безпрецедентне підвищення смертності та захворюваності. Отримані
дані підтверджують, що при дебюті ЦД2 в постковідний період мають місце значні
порушення вродженого та адаптивного імунітету, що диктує необхідність невідклад-
ного вивчення і глибинного фундаментального розуміння загальної патофізіології та
клініко-імунологічних закономірностей постковідного патогенезу у хворих з дебютами
ЦД2 та різним ІМТ, що потенційно визначає вибір терапевтичної стратегії у цієї категорії
хворих. Незважаючи на великий обсяг публікацій, присвячених поєднанню СOVID-19
і ЦД2, ці дослідження переважно були виконані у хворих на ЦД2 з різними термінами
захворювання. В той же час дані публікацій, щодо лейкоцитарного складу, індексу
запалення ВНЛ (відношення абсолютної кількості нейтрофілів до абсолютної кількості
лімфоцитів), субпопуляційного складу лімфоцитів в периферичній крові (ПК) у хворих
з дебютом ЦД2 в постковідному періоді вкрай обмежені та суперечливі. Показники
субпопуляційного складу крові на наразі є одними із ключових характеристик функ-
ції імунітету. Особливе значення ці параметри мають у хворих на вперше виявлений
цукровий діабет 2 типу (ЦД2) в постковідному періоді. Проте дані досліджень щодо
лейкоцитарного складу, показників ВНЛ та стану імунофенотипу лімфоцитів у хворих
на вперше виявлений ЦД2 з різним індексом маси тіла (ІМТ) в постковідному періоді
вкрай малочисельні та дискутабельні. Майже відсутня інформація про взаємозв`язок між
системними маркерами запалення та показниками ІМТ у хворих із вперше виявленим
ЦД2 в постковідному періоді. Таким чином, метою роботи стало дослідження загальної
кількості лейкоцитів, лейкоцитарного складу ПК, індексу запалення ВНЛ, визначення
показників імунофенотипу лімфоцитів (CD3+Т-, CD4+Т-,CD8+Т-,CD20+-і CD56+-клі-
тин) крові у хворих з вперше виявленим ЦД2 і різним ІМТ на тлі перенесеного ковіду.
Матеріали та методи. До дослідження були залучені 98 хворих з дебютом ЦД2, що
відбувся протягом 3 місяців після перенесеного ковіду, з різним ІМТ та 94 хворих з
дебютом ЦД2 та різним ІМТ з маніфестацією захворювання в передпандемічний період.
Групи порівняння склали 93 нормоглікемічних людей після перенесеного коронавірусного
захворювання з різним ІМТ та 88 нормоглікемічних з різним ІМТ без ковіду в анамнезі.
Результати. Встановлено, що для хворих з дебютом ЦД2 з різним ІМТ в постковіді
порівняно з хворими з вперше виявленим ЦД2 з різним ІМТ в передковіді характерні
вірогідні значний лейкоцитоз (підвищення загальної кількості лейкоцитів майже
в 1,5 рази, р<0,001), нейтрофільоз (підвищення абсолютної кількості нейтрофілів
майже в 2 рази, р<0,001), моноцитоз (підвищення абсолютної кількості моноцитів
майже в 2 рази, р<0,001), лімфоцитопенія (зменшення відносної кількості лімфоцитів
майже в 2 рази, р<0,001) та підвищення індексу запалення ВНЛ більше ніж в 2 рази
(р<0,001), що свідчить про сумарне підвищення рівня системного запалення у хворих
з дебютами ЦД2 після перенесеного коронавірусного захворювання. Подібні зміни
лейкоцитарного складу, що були виявлені у хворих з дебютом ЦД2 з різним ІМТ в
постковіді, але менш значущі, спостерігали і в нормоглікемічних людей з різним ІМТ
в постковіді та були зовсім відсутні у нормоглікемічних з різним ІМТ в передковідному
періоді, що свідчить про ключове значення зміненого постковідного стану імунітету в патогенезі дебюту ЦД2 у хворих з різним ІМТ після перенесеного коронавірусного
захворювання. Для хворих на ЦД2 в постковідному періоді характерне вірогідне
зниження абсолютної кількості всіх субпопуляцій лімфоцитів порівняно з хворими в
доковідному періоді та групами нормоглікемічних людей в доковідному та постковідному
періодах. При розподілі хворих залежно від ІМТ на 4 підгрупи: 1)25,5 кг/м2; 2) 25,9–
29,9 кг/м2; 3) 30,0–34,9 кг/м2; 4) > 35,0 кг/м2 — виявлено прогресуюче зниження CD3+ Т-,
CD4+ Т-, D8+ Т-, CD20+- і CD56+-клітин порівняно з хворими на вперше виявлений ЦД2
в доковідному періоді, в яких відзначалося, навпаки, прогресуюче збільшення всіх суб-
популяцій лімфоцитів. Подібне підвищення абсолютного числа CD4+ Т-клітин залежно
від ІМТ відзначали також і в нормоглікемічних людей, але було менш вираженим. Для
хворих на ЦД2 в постковідному періоді характерне вірогідне зниження абсолютної
кількості всіх субпопуляцій лімфоцитів порівняно з хворими в доковідному періоді та
групами нормоглікемічних людей в доковідному та постковідному періодах. Подібне
підвищення абсолютного числа CD4+ Т-клітин залежно від ІМТ відзначалось також і в
нормоглікемічних людей, але воно було менш вираженим. Висновки. Зміни в лейкоци-
тарному та субпопуляційному складі лімфоцитів у хворих з дебютом ЦД2 залежать не
тільки від значень ІМТ, але й зумовлені системним запальним станом постковідного тла,
що підсилює хронічне запалення низького ступеня, яке становить патогенетичний базис
дебюту ЦД2. Для пацієнтів з вперше виявленим ЦД2 в постковідному періоді характерне
зниження вмісту в периферичній крові всіх субпопуляцій лімфоцитів, яке максимально
виражене при супутньому ожирінні, що свідчить про імуносупресивний вплив короно-
вірусного захворювання на стан імунної системи у хворих з дебютом ЦД2 з різним ІМТ
в постковідному періоді. Виявлені нами зміни в лейкоцитарному та в субпопуляційному
вмісті у хворих з дебютом ЦД2 з різним ІМТ в постковідному періоді пояснюють двосто-
ронній зв’язок між ЦД2 і коронавірусним захворюванням та обумовлюють стратегічний
вибір подальшої патогенетичної терапії цієї категорії хворих.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАТУСУ ПАЦІЄНТІВ З ІЗОЛЬОВАНИМ І КОМОРБІДНИМ ПЕРЕБІГОМ ГІПЕРТОНІЧНОЇ ХВОРОБИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ СІЛЬСЬКИХ І МІСЬКИХ ЖИТЕЛІВ

IP Katerenchuk — 2026-04-20

Вступ. У статті надані результати власних досліджень щодо проявів тривоги
й депресії в пацієнтів з ізольованим і коморбідним перебігом гіпертонічної хвороби
та їх вплив на якість життя сільських і міських жителів.
Мета. Вивчити розповсюдженість тривожності й депресії, як психосоціальних факторів,
в умовах ізольованого та коморбідного перебігу гіпертонічної хвороби та оцінити їх
вплив на якість життя у сільських та міських жителів.
Матеріали та методи. Проведено обстеження 152 хворих, які були поділені на 3 групи:
пацієнти з ізольованим перебігом гіпертонічної хвороби (n = 45), серед яких 26 (57,8%) —
міські жителі, 19 (42,2%) — жителі села. Другу групу (n = 68) склали пацієнти, в яких
перебіг гіпертонічної хвороби був ускладнений ішемічною хворобою серця. Розподіл
сільських/міських жителів був відповідно 34 (50,0%)/34 (50,0%). Третю групу (n = 39)
склали пацієнти з коморбідним перебігом гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби
серця та цукровим діабетом 2 типу, де 61,5% (n = 24) пацієнтів проживало в місті та
48,5% (n = 15) — у селі.
Визначення рівня тривоги та депресії проводили застосовуючи шкалу тривоги й депресії
HADS, а якість життя визначали самоанкетуванням із подальшим використанням офі-
ційної версії «Короткого опитувальника оцінки статусу здоров’я» MOS SF-36, 2011 р.
Отримані показники окремо аналізували в пацієнтів сільської та міської місцевості з
коморбідним перебігом гіпертонічної хвороби на початку лікування та через 3 місяці
після виписки зі стаціонару.
Результати. У проведеному нами дослідженні у групі з ізольованим перебігом гіпер-
тонічної хвороби клінічні прояви тривоги й депресії спостерігали загалом у 45,4%
пацієнтів, тоді як відсутність вищезгаданих ознак було в 55,6% хворих. Відсутність будь
яких проявів тривоги й депресії в пацієнтів ІІ групи констатували в порівняно меншого
відсотка пацієнтів (44,1%), ніж у пацієнтів з ізольованим перебігом гіпертонічної хворо-
би. Частіше виявляли прояви тривоги. Депресивні розлади відмічені у 5,8% пацієнтів. У пацієнтів ІІІ групи, спостерігали значне зниження кількості пацієнтів з відсутністю
ознак тривоги й депресії — лише 13,3% у сільських та 8,3% — у міських жителів.
Прояви депресії були лише клінічно виражені, і суттєво не відрізнялися у пацієнтів із
села чи міста. Прояви тривожності й депресії достовірно погіршували якість життя.
Висновки. Наявність тривоги й депресії, що відзначається в майже половини сільських і
міських жителів негативно позначається на клінічному перебігу, а коморбідний перебіг
артеріальної гіпертензії обумовлює зростання числа пацієнтів з обтяженим перебігом
артеріальної гіпертензії.

ПОЛІМОРБІДНИЙ ПАЦІЄНТ З ЕСЕНЦІАЛЬНОЮ ТРОМБОЦИТЕМІЄЮ: ВИКЛИКИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ

YY Yurchyshena — 2026-04-20

У статті проаналізовані клініко-діагностичні питання та тактика ведення паці-
єнта з есенціальною тромбоцитемією на тлі ревматоїдного артриту та тяжкої супутньої
соматичної патології. Нами описаний випадок 67-річного чоловіка, який звернувся
зі скаргами на біль та скутість у суглобах, загальну слабкість, задишку та набряки
нижніх кінцівок. Під час обстеження виявили, що у пацієнта виражений тромбоцитоз,
підвищені показники запалення з наявністю ревматоїдного фактору, а з часом стан
пацієнта ускладнився появою шлунково-кишкової кровотечі на тлі прийому НПЗП.
В процесі обстеження хворого, були встановлені такі діагнози, як есенціальна тромбо-
цитемія, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, ревматоїдний артрит, аортальний
стеноз з хронічною серцево-судинною недостатністю ІІІ ФК за NYHA. Завдяки лікуванню
вдалось досягти повної ремісії виразкової хвороби, покращення перебігу ревматоїдного
артриту та есенціальної тромбоцитемії, проте клінічні прояви хронічної серцево-судинної
недостатності залишаються. Пацієнту планується хірургічне лікування аортального
стенозу після стабілізації показників крові.
Даний клінічний випадок є показовим через наявність у одного пацієнта кількох різних,
патогенетично не пов'язаних захворювань та підкреслює необхідність комплексного
підходу та уважної оцінки всіх симптомів.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК КЛІНІЧНИХ ТА ЛАБОРАТОРНО- ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ ІЗ РІВНЕМ НЕЙТРОФІЛЬНОГО ЖЕЛАТИНАЗ- АСОЦІЙОВАНОГО ЛІПОКАЛІНУ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ З ТА БЕЗ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ

IP Dunaieva — 2026-04-27

Вступ. Артеріальна гіпертензія в поєднанні з цукровим діабетом 2 типу асо-
ціюється з високим ризиком серцево-судинних і ниркових ускладнень, що зумовлює
необхідність пошуку чутливих біомаркерів раннього ураження органів-мішеней.
Мета. Визначити клінічні та лабораторні чинники, асоційовані з рівнем нейтрофільного
желатиназ-асоційованого ліпокаліну (NGAL), у пацієнтів з артеріальною гіпертензією
залежно від наявності цукрового діабету 2 типу.
Матеріали та методи. У дослідження залучено 136 пацієнтів з артеріальною гіпертензі-
єю, яких розподілено на групи з ізольованою АГ і з поєднанням АГ і ЦД2. Усім хворим
проведено клінічне, лабораторне, імунологічне та ехокардіографічне обстеження.
Для визначення незалежних детермінант рівня NGAL застосовано багатофакторний
регресійний аналіз.
Результати. Стратифікація за медіанним рівнем NGAL не виявила суттєвих відмін-
ностей за більшістю клінічних і гемодинамічних показників, однак підвищений рівень
NGAL асоціювався з вищими концентраціями лептину та нижчим рівнем інсуліну.
У пацієнтів з ізольованою АГ незалежними чинниками NGAL були HbA1c та рівень
сечовини крові, тоді як у хворих з АГ і ЦД2 додатково виявлено асоціації з імунними
та ліпідними показниками.
Висновки. Рівень NGAL формується під впливом комплексу метаболічних, імунних і
судинних чинників та може розглядатися як інтегральний біомаркер ранніх субклінічних
змін і кардіометаболічного ризику у хворих на артеріальну гіпертензію, особливо за
наявності цукрового діабету 2 типу.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК АНТРОПОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ, ВІКОВИХ ХАРАКТЕРИСТИК ТА ІМУНОЛОГІЧНО-БІОХІМІЧНОГО ПРОФІЛЮ ТИРЕОЇДНОЇ ФУНКЦІЇ ЗІ СКЛАДОМ МІКРОБІОТИ ТОВСТОЇ КИШКИ У ХВОРИХ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ТА ПАТОЛОГІЮ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

KhA Moskva — 2026-04-27

Мета дослідження — з'ясувати характер асоціативних зв'язків між складом
мікробіому кишечника та віком пацієнтів, значеннями індексу маси тіла, а також іму-
нологічно-біохімічними параметрами тиреоїдної функції в осіб із порушеннями обміну
вуглеводів і захворюваннями щитоподібної залози.
Матеріали та методи. До дослідної групи увійшли 82 пацієнти із підтвердженими розладами
вуглеводного обміну (цукровий діабет 2 типу, переддіабетичний стан, ожиріння) у поєднанні
з дисфункцією щитоподібної залози (автоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз, хвороба Грейвса).
Проводили антропометричні вимірювання зросту та маси тіла; лабораторно визначали
імунологічно-біохімічні показники вуглеводного метаболізму та гормонів щитоподібної
залози. Склад кишкового мікробіому оцінювали шляхом дослідження зразків фекалій із
використанням методу ПЛР-секвенування для кількісного та якісного аналізу. Застосовували
статистичні методи порівняння та кореляційного аналізу.
Результати. У досліджуваних хворих виявлено низку суттєвих статистичних зв'язків між
мікробіотою кишки та досліджуваними клінічними показниками. Зафіксовано від'ємну
кореляцію між індексом маси тіла та Bifidobacterium spp. і Escherichia coli, а також пози-
тивну — між індексом маси тіла та низкою умовно-патогенних мікроорганізмів. Зокрема,
між Shigella spp. і Staphylococcus aureus встановлено прямий слабкий вірогідний зв'язок,
тоді як із Helicobacter pylory — зворотний достовірний. Виявлено кореляції з тенденцією до
вірогідності між індексом маси тіла (ІМТ) та Salmonella spp. і Bacteroides thetaiotaomicron
(прямий, слабкий), а також зворотній зв'язок із тенденцією до достовірності між ІМТ та
Faecalibacterium prausnitzii і Candida spp. Мікроорганізми типу Firmicutes виявляли обернений
зв'язок із концентрацією вільного трийодтироніну (вТ3). Представники Bacteroidetes корелювали
прямо із вТ3 і титрами антитіл до тиреоглобуліну. Clostridium perfringens прямо асоціювалась
із показниками вТ3, вільним тироксином (вТ4), антитіла до рецептора тиреотропного гормону
(АТрТТГ) та антитіла до тиреоглобуліну (АТТГ), а Fusobacterium nucleatum — із антитіла до тиреопероксидази (АТТПО). Candida spp. виявляла зворотний зв'язок із АТТПО. Серед грибів
цього роду лише Candida krusei демонструвала прямий зв'язок із АТрТТГ. Helicobacter pylory
прямо корелював із АТрТТГ та АТТГ.
Висновок. Встановлено зворотну кореляцію між ІМТ і Bifidobacterium spp. і Escherichia coli,
а також пряму — між ІМТ та окремими умовно-патогенними мікроорганізмами: зі Shigella
spp. і Staphylococcus aureus виявлено прямий слабкий достовірний зв'язок, із Helicobacter
pylory — зворотний достовірний. Зафіксовано що ІМТ корелював із тенденцією до вірогід-
ності із Salmonella spp. і Bacteroides thetaiotaomicron (прямий, слабкий), і з Faecalibacterium
prausnitzii та Candida spp. (зворотний). За результатами аналізу зв'язку мікробіому кишечника
з віком виявлено єдину слабку зворотну вірогідну кореляцію з Candida spp. Бактерії типів
Firmicutes, Bacteroidetes та Clostridium perfringens виявили різнопланові кореляційні зв'язки
з тиреоїдними гормонами, що може відображати метаболічні порушення на тлі дисфункції
щитоподібної залози. Натомість Fusobacterium nucleatum, Helicobacter pylory, Candida spp. і
Candida krusei асоціювалися з тиреоїдними антитілами, що вказує на їхню можливу участь у
модуляції автоімунних реакцій проти щитоподібної залози.